Далі було...

Іноді мені здається, що я закохана в роботу. Насправді сенсом мого життя є донечка. Їй уже 19. Вона навчається у виші, приїздить додому щоп'ятниці.  То найщасливіші миті мого життя. Тепер я намагаюся вихідні присвятити їй. Раніше, коли Юлечка  ще навчалася у школі, я була поганою мамою. Ні, я любила донечку завжди, вона була і є моїм повітрям, але занадто багато часу забирала моя робота. Так не можна. Ми маємо жити для сім'ї, а не для роботи. На щастя, моя Юлечка мене розуміла. Учительські діти особливі, вони народжуються альтруїстами, люблять школу і не вміють байдикувати. Я знаю, що моїй донечці потрібна саме така мама...